Дворові застілля і цибулеве лушпиння: як святкували Великдень на Луганщині upd

Донбас, за результатами соціологічних досліджень, — найменш релігійний і найбільш атеїстичний серед регіонів України. Але Великдень святкували навіть люди, життя яких було стовідсотково світським. Вони навіть дотримувалися певних традицій, пов’язаних з цим святом.

Ми розпитали людей, які до 2014 або до 2022 роки жили на Донбасі про, скажемо так, великодній феномен, коли релігійне свято стало народним.

Працювати у Великдень не прийнято

Тетяна Іванівна, мешканка Лисичанську, яка виїхала звідти у 2022 році, розповідає, що у радянські часи магазини у Великдень працювали за звичайним недільним розкладом, та один торговий заклад був винятком.

«У часи СРСР, — говорить жінка, — у неділю працювали за скороченим розкладом переважно продовольчі магазини. Магазини з непродовольчими товарами у неділю та понеділок не працювали, за винятком універмагу «Донбас». Звісно, у неділю на повну працював ринок. Але у Великдень навіть у радянські часи ринок був практично порожнім. І, думаю, не тому, що усі, хто торгував там, були віруючими. Традиція була така: працювати у Великдень не прийнято».

Ще одним таким святом у Луганську, коли всі ринки майже порожніми, був Новий рік.

Тато і чоловік Тетяни Іванівни були шахтарями, тобто, працювали у галузі, де не було фіксованих вихідних днів. Видобуток вугілля та підземні роботи є безперервними виробничими процесами, шахти працюють у позмінному режимі. Робота підприємств не зупиняється у вихідні чи святкові дні, включаючи неділю.

«Мій тато, — розповідає Тетяна Іванівна, — був членом КПРС, але якщо його зміна припадала на Великдень, говорив, йдучи на роботу: «Ну, Господи, прости, що у таке свято працюю, та інакше – ніяк». Чоловік теж так казав. І я знаю, що на нарядах начальники змін, відправляючи гірників під землю, казали: «Бог простить, що у Великдень працюємо». Ані мій тато, ані чоловік та інші шахтарі не були релігійними людьми. Просто традиція була така».

Мешканка Лисичанська каже, що починала трудову діяльність у 80-ті роки минулого сторіччя на машинобудівному заводі, і там навіть від свого цехового парторга чула: «Давай після Великодня» чи «На Великдень поїду…».

«Наше місто, — каже переселенка, — як, думаю, і усі промислові міста Луганщини, не було релігійним. Активно працювала радянська пропаганда. Але Великдень набув, я б сказала, дещо космополітичного статусу, коли його вважали святом і віруючі люди, і атеїсти».

Читайте також

Не з кулічами, а пасками, але на кладовищах: як на Донбасі Великдень святкували

Ніякої хімії та яєчні батли

Луганчанин Анатолій, який виїхав з окупованого міста у 2014 році, згадує, що у його родині великодні крашанки робили із застосуванням виключно цибулинного лушпиння.

«Писанкової традиції, — розповідає чоловік, — у Луганську не було. А крашанки робили. Не помилюся, якщо скажу, що у переважній більшості луганських родин зберігався у коморах мішечок з тканини, у який протягом року збиралося цибулинне лушпиння для фарбування яєць. У радянські часи на ринках можна було купити і різноколірні барвники. Їх продавали здебільшого роми. Вони стверджували, що це — харчові не шкідливі барвники. Та у нашій родині була принципова позиція. Мама казала: «Ніякої хімії!».

Анатолій розповідає, що у Великодень у дворі будинку, де жила його родина, влаштовувалися свого роду великодні яєчні батли: «Діти та дорослі билися крашанками. Вигравав той, у кого яйце після двобою залишалося цілим або найменш ушкодженим. Мені розповідали, що люди навіть на гроші так грали. Та у нас призом було тільки моральне задоволення».

Чоловік каже, що його родина жила у невеликому двоповерховому будинку, збудованому ще у 50-ті роки: «У будинку було лише 24 квартири, жили дружно. А у Великдень була традиція: у дворі стояв бетонний стіл для пінг-понгу, до нього додавалися столи, які виносили мешканці, і ми влаштовували спільне святкування, якщо дозволяла погода. Від майже кожної квартири приносили паски. Це був свого роду кулінарний конкурс».

За словами Анатолія, такі великодні дворові застілля влаштовували у багатьох луганських будинках, якщо мешканці жили поруч давно і не конфліктували.

«На Донбасі, — каже луганчанин, — Великдень і, може, Різдво були не стільки релігійними, скільки народними святами, бо, окрім Нового Року, усі інші світські свята у часи СРСР були заідеологізованими, фальшивими, так би мовити, мали неприємний присмак. А хотілося чогось, вільного від марксизму-ленінізму, лозунгів, зоб’язаловки».

Атракціон невиданої відвертості

В «ЛНР», особливо – з 2022 року, Великдень – вже не народне, а, можна сказати, офіційне свято, яке відзначають під егідою підконтрольної Росії влади «республіки» і російської православної церкви.

Напередодні цьогорічного свята місцеве медіа «Луганський інформаційний центр» опублікувало статтю про вартість великоднього кошику-2026.

«Середня вартість «Великоднього кошика» у квітні 2026 року становить 1200 руб. (близько 300 руб. за одну паску, 120 руб. за десяток яєць та 80 руб. за великодній декор). Ціна може змінюватись залежно від вибору конкретних товарів та місця покупки: на ринках можна знайти більш бюджетні варіанти, а в кондитерських магазинах — преміальні вироби. Нагадаємо, що y 2025 році середня вартість «Великоднього кошика» становила близько 900 руб», — йдеться у цій статті.

Тобто, великодній кошик став свого роду індикатором, за яким можна простежити тенденції соціально-економічного життя «республіки». Виходячи з цифр, наведених місцевими медійниками, можна зробити висновок, що вартість життя на окупованій Луганщини зросла десь на третину.У той же час влада «республіки» каже про економічне зростання і покращення життя мешканців. А вартість великоднього кошику свідчить про геть інше.