ЧОМУ ВАСАЛ ВОРОГА – ВОРОГ

"...Фарс, який із затриманням Шаройка в Мінську сягнув гротескних форм, остаточно зафіксувавши знак рівності між Білоруссю і путінським режимом..."

Володимир Копчак,

Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння

Затриманням у Мінську українського журналіста Павла Шаройка режим Лукашенка перейшов останню червону лінію. Принаймні, на поточному історичному етапі відносин між Києвом і Мінськом для української сторони цей акт має виглядати як точка неповернення. І ось чому. На днях стало відомо про затримання спецслужбами Республіки Білорусь акредитованого в Мінську українського журналіста Українського радіо Павла Шаройка, що наразі зі звинуваченнями у шпіонажі перебуває у СІЗО КДБ Республіки Білорусь. …Вже ледь не з десяток років довкола постаті «бацьки» ліпляться легенди про його вміння годити «і вашим, і нашим», відстоюючи інтереси країни. Однією з цілей придворних білоруських міфотворців було і є формування іміджу незмінного білоруського лідера як самостійного політика – іншими словами, маскування його повної васальної залежності від режиму Кремля. А в останні декілька років прослідковується й нова течія у міфологізації Лукашенка – мовляв, його режим в очах світової демократичної спільноти може мати й більш-менш пристойний вигляд, нехай поки що не європейський, однак із позитивними косметичними зрушеннями у «правильному» напрямі. Із тихими натяками, що у Мінську вірять й у «життя без Путіна» чи «життя після Путіна»… Слід визнати, що на європейському фронті Мінську вдалося досягти певних успіхів, і не лише іміджевих. Міністр закордонних справ Володимир Макей став «рукопожатним» в Європі. Серед іншого, з Мінська знято санкції ЄС за такими питаннями як (!) лібералізм у внутрішній політиці і права людини. Із останнього: неприкрите задоволення з цього приводу на днях, приміром, виказав міністр закордонних справ ФРН Зігмар Габрієль, особисто відвідуючи Мінськ і зустрічаючись з Лукашенком. Останнього за дуже багато років вперше чекають 24 листопада у Брюсселі на саміті Східного партнерства ЄС. Паралельно очільник зовнішньополітичного відомства Білорусі Макєй виправдовується перед Кремлем – «жодних загроз наше зближення із ЄС Росієї не несе»… Здавалось би за сусідів можна лише порадіти. Якби не одне «але». Всі ці санкційні звитяги були отримані, в тому числі, завдяки спекуляціям на міжнародних «торгах» довкола питання російської агресії проти України. До останнього часу Мінськ розігрував непереконливий, одначе досить ефективний театр, демонструючи, з одного боку, відданість «союзницьким» геополітичним зобов’язанням перед Москвою, з іншого, щодо України – підкреслену, знову ж таки «союзницьку» нейтральність, зацікавленість у торгівлі та готовність стати миротворчим містком для врегулювання протистояння на Донбасі. В позиції ж стосовно Криму – йдучи жорстко в кремлівському фарватері із блюзнірськими сигналами в бік Києва на різних рівнях – «поставитись до цього з розумінням». Отже, ситуативна європеїзація Лукашенка стала можливою не в останню чергу завдяки Києву, який системно і послідовно терпів увесь цей фарс. Фарс, який із затриманням Шаройка в Мінську сягнув гротескних форм, остаточно зафіксувавши знак рівності між Білоруссю і путінським режимом. Сподіватися на те, що Кремль довго терпітиме проєвропейські чи проукраїнські коливання Лукашенка, було верхом наївності. Мінську системно посилалися недвозначні сигнали з Москви, з яких лише за останній період цього року можна виділити таке:

• Нав’язування Генштабу збройних сил Білорусі у легенді спільних навчань «Запад-2017» сепаратистського квазідержавного утворення та території Білорусі – «Вейшнорія», із яким йшло головне протистояння союзної держави Мінська і Москви; ряд інших відвертих провокацій та демонстрацій зверхності під час навчань – від неприбуття (вперше за всю історію навчань) до Білорусі міністра оборони Шойгу до системного відпрацювання системи управління та оперативного підпорядкування ЗС Білорусі із виключенням з управлінської ланки «ставки Лукашенка».
• Організація вулицями Мінська зухвалого нічного автопробігу пропутінського руху НОД («Национально-освободительное движение» - рос.), на плакатах якого Білорусь було приєднано до Росії, а фотографії Путіна виступили запорукою недоторканості – жодної реакції з боку білоруських силовиків чи правоохоронців не сталося (навіть попри сигнали з боку обурених місцевих громадян, - «не було команди зверху»). Все це, нагадаємо, у Білорусі – спробуйте у Мінську вночі щось прокричати у нетверезому стані, чи несанкціоновано проїхатись столицею із прапором «погоні»…
• Зухвале викрадення російськими спецслужбами у Гомелі українського громадянина Павла Гриба та вивезення його та територію Росії з дикими звинуваченнями у тероризмі (за показового дистанціювання Мінська із знущальними коментарями з боку білоруського МЗС у відповідь на запити Києва).

І ось маємо затримання журналіста Шаройка зі звинуваченням у шпигунстві – стандартна процедура російського ФСБ, проведена руками місцевого КДБ. При цьому оприлюднення інформації про затримання відбувається в унісон із пропозицією МЗС Білорусі розмістити на Донбасі білоруських миротворців. В умовах кардинальної розбіжності позицій щодо миротворчої місії – української/західної і Кремля (зокрема, відсутності домовленостей за лінією переговірників Волкер - Сурков)  така ескапада Мінська виглядає верхом цинізму. Саме так до неї, як і до інших «конструктивних» ініціатив, має ставитись сьогодні Київ. Аналогічно побідним кремлівським пропозиціям, адже, зрозуміло, що всі вони продукуються із одного «центру управління польотами». За бажання Кремль міг би значно легше «зламати» режим у Мінську в його орієнтації на Європу. Приміром, чергове введення молочного ембарго щодо Білорусі на декілька місяців може стати невиправним ударом для білоруських фермерських господарств, орієнтованих суто на російський ринок. Білоруси добре пам’ятають, як під час останнього такого ембарго звістки про проблеми фермерів нагадували зведення з фронту. Однак в такому разі Лукашенко виглядав би жертвою в очах Заходу, що Москві не потрібно. Тут Кремлю важливо вимазати режим Лукашенка остаточно – тиранія, затримання журналістів, повністю прокремлівська позиція щодо України, остаточне псування стосунків з останньою. Дуже хочеться помилитись, однак є підстави вважати, що доля журналіста Шаройка вирішуватиметься саме в Москві, як і доля десятків політичних в’язнів Кремля, як фрагменти окремого кремлівського сценарію. А шанси Лукашенка особисто вплинути на процес виглядають ефемерними. Від адекватних білоруських експертів, що якимось дивом збереглися у цьому заповіднику маразму, неодноразово доводилося чути щось на кшталт: «Лукашенко все розуміє, він всім цим роздратований (особливо стосовно ситуації із Грибом), його підставляють, це просто колапс системи силового блоку». Подібне, ймовірно, пролунає і щодо ситуації з Шаройком. Одначе, що це міняє для України? Яка для нас різниця – все це санкціоновано «бацькою», зроблено руками російського ФСБ самостійно чи руками філіалу в особі білоруського КДБ, непідконтрольного багаторічному місцевому правителю? Відтак, нинішній режим у Мінську напрацював на нульову терпимість з боку Києва, що має передбачати жорстку політику стосовно Білорусі на всіх напрямках – безпековому, економічному, інформаційному, дипломатичному із підняттям питання про комплекс санкцій, аналогічний застосованому проти Росії як країни агресора. У Мінську колись зрозуміють, що у васальній залежності від Кремля не можна бути вагітним наполовину. Українці змогли позбавитись власного керманича, який думав, що так буває. Він зараз живе на Рубльовці, його зневажає родина, зневажає колишня Батьківщина, зневажають кремлівські куратори, які просто «по понятіям» вимушені його терпіти фізично. Його зневажає весь світ. Тож навіщо ми маємо опікуватись долею правителя, що має всі шанси стати аналогом? Одним із показових результатів багаторічного перебування режиму Лукашенка у фарватері Кремля стала поява дискусій у білоруському суспільстві на предмет «якщо Росія почне окупацію Білорусі – чи варто в принципі воювати за Лукашенка?» Не за Батьківщину, а саме за Лукашенка… А тут виявляється що й Роберта Мугабе можна змістити «миттєво»…